Сергій Захарін: рейтинг університетів і якість освіти

Автор: Сергій Захарін, Державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021 – 2023), доктор економічних наук, професор.

На минулому тижні було оприлюднено https://osvita.ua/vnz/rating/51741/Консолідований рейтинг вишів України 2023 року.

За твердженням авторів рейтингу, для його складання використано дані «найбільш авторитетних серед експертів і засобів масової інформації національних рейтингів закладів освіти України», а саме: «ТОП-200 Україна», «Scopus» та «Бал НМТ на контракт».

Консолідований рейтинг розрахований методом «суми місць» (це один із багатьох методів рейтингових оцінок). Кожному закладу освіти присвоєно бал, що дорівнює сумі його місць у рейтингах «ТОП-200 Україна», «Scopus» і «Бал НМТ на контракт». Якщо в якому-небудь із «проміжних рейтингів» заклад освіти не представлений, йому присвоювалось місце, наступне за останнім у цьому рейтингу.

«Підсумкова таблиця» містить 239 закладів вищої освіти. У консолідований рейтинг потрапили всі заклади, що здійснюють підготовку бакалаврів та магістрів і присутні хоча б у одному з перерахованих рейтингів. 

Вважаю, доречно дати невеличку довідку. Цьогоріч для формування «ТОП-200 Україна», вказано на сайті, використовувалися 6 міжнародних і 4 національних показників, найбільші вагові коефіцієнти мають академічна, науково-видавнича та міжнародна діяльність, оцінка науково-дослідницьких досягнень через порівняння сайтів університетів, цитованість наукових праць учених у наукових виданнях, якість представлення та популярність закладу в інтернет-просторі, а також досягнення в розрізі Цілей сталого розвитку ООН. У рейтингу представлено 200 закладів вищої освіти.

Рейтинг «Scopus» – складений за результатами проведення наукометричного моніторингу суб’єктів науково-видавничої діяльності України за показниками бази даних SciVerse Scopus у квітні 2023 року. У рейтинговій таблиці заклади освіти  ранжовані за індексом Гірша – абсолютним показником, що залежить від кількості наукових публікацій і кількості цитувань цих публікацій. У рейтингу представлено 204 заклади вищої освіти.

Рейтинг «Бал НМТ на контракт» – складається Інформаційною системою «Вступ.ОСВІТА.UA»  за показником середнього бала національного мультипредметного тесту абітурієнтів минулого року, яких зараховано на навчання за кошти фізичних та юридичних осіб (контракт). Первинні дані отримані з Єдиної державної бази з питань освіти за договором з ДП «Інфоресурс». У рейтинг включено 200 закладів.

Отже, консолідований рейтинг – це, говорячи побутовою мовою, «середнє арифметичне» трьох інших рейтингів, які були складені і оприлюднені раніше. 

Автор цих рядків у блозі вже виклав свою позицію щодо рейтингування університетів та аналітичного навантаження оприлюднених результатів. На мою думку, цілком природно, що у «рейтингових перегонах» переможцями традиційно стають найбільші класичні університети, оскільки їхній розмір дозволяє досягати значних абсолютних показників. Чим більший масштаб університету – тим більший «валовий обсяг» його продукції, а відтак – тим більше у нього шансів потрапити на провідні позиції.

На мій погляд, для дослідження якісних процесів більш цікавими є так звані «аналітичні» рейтинги, тобто рейтинги, побудовані на основі розрахунку певних аналітичних показників. Це можуть бути або динамічні показники (темп росту, темп приросту), або відносні (обсяг валового результату на одиницю витраченого ресурсу).

Але в цій публікації не буде аналітичних розрахунків – їх можуть зробити інші дослідники (звісно, якщо вони щиро цікавляться тенденціями розвитку вищої освіти). Уважно читаючи оприлюднений рейтинг, можна зробити кілька цікавих висновків.

✔ Перше. Лідер Консолідованого рейтингу – Київський національний університет імені Тараса Шевченка – посів першу сходинку лише в одному «проміжному» рейтингу - «Scopus» (для його розрахунку враховано виключно абсолютний показник). Перші місця в двох інших «проміжних рейтингах» посіли інші університети. Можна припустити, що «явного лідера немає». І це добре, оскільки є ознаки живої конкуренції. 

✔ Друге. На верхніх двадцяти сходинках рейтингу представлені заклади як з найбільших університетських центрів (Київ, Львів, Харків, Одеса, Дніпро), так і з «нових регіонів» (Івано-Франківськ, Ужгород, Луцьк, Тернопіль, Суми). Це добре, оскільки відтепер зрозуміло, що якісну освіту можна здобувати і в регіонах (невеличких обласних центрах). Образно кажучи, ми спостерігаємо перші позитивні результати «освітньої децентралізації».

✔ Третє. Місце університету в консолідованому рейтингу все менше і менше залежить від його масштабу. Надзвичайно високе 7-ме місце посів Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника (ректор – Ігор Цепенда), 10-те місце - Ужгородський національний університет (ректор – Володимир Смоланка). Але ці заклади не можуть похизуватися ані захмарним бюджетним фінансуванням, ані величезними кампусами. Отже, в системі вищої освіти першість «фізичного капіталу» як ключового фактору успіху поступово нівелюється. На головні ролі виходять інтелектуальний капітал, управлінська майстерність, реалістичність (а не удаваність) зусиль для зростання якості. Це позитивна тенденція.

✔ Четверте. У верхній частині рейтингової таблиці (понад 40 місць) представлені лише заклади державної форми власності. Отже, приватні заклади, на жаль, не є вагомим чинником розвитку національної системи вищої освіти. Вважаю, це негативна тенденція. На мій погляд, ключовим орієнтиром (візією, місією, метою, стратегією, дороговказом, фокусом – можна казати як завгодно, від кількості модних слів зміст не змінюється) державної освітньої політики слід визнати залучення недержавних (приватних) інвестицій в розвиток освіти і освітніх технологій.

✔ Нарешті п’яте. Усі університети можна умовно розділити на дві групи: ті, що «виросли» і ті, що «просіли». Подивимося на першу двадцятку.

Значно «виросли»: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника (у 2021 р. – 19 місце, у 2023 – 7), Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича (у 2021 р. – 15 місце, у 2023 – 6), Національний авіаційний університет (у 2021 р. – 20 місце, у 2023 – 13), Ужгородський національний університет (у 2021 р. – 21 місце, у 2023 – 10), Національний університет біоресурсів та природокористування України (у 2021 р. – 25 місце, у 2023 – 11).

Особисто знаю кожного з ректорів згаданих закладів – Ігоря Цепенду, Романа Петришина, Максима Луцького, Володимира Смоланку, Станіслава Ніколаєнка. Всі вони: 1) змогли консолідувати колективи, 2) зробили ставку на підвищення якості вищої освіти, у тому числі за рахунок зміцнення матеріально-технічної бази, 3) підтримують професорів, зокрема високим рівнем оплати їхньої праці, 4) стимулюють молодь до творчого пошуку, а також вимагаючи «вчасно» захищати дисертації, 5) багато інвестицій вклали в безпеку освітнього середовища, завдяки чому освітній процес відбувається переважно в традиційному режимі офлайн.

Значно «просіли»: Національний університет «Києво-Могилянська академія» (у 2021 р. – 4-5 місце, у 2023 – 9), Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (у 2021 та 2022 роках – 2 місце, у 2023 – 3-4), Сумський державний університет (у 2021 р. – 10 місце, у 2023 – 20).

Про реальні причинами «просідання» писати важко, з цим має розібратися засновник (звісно, якщо він реально здатен і реально бажає оцінювати ситуацію об’єктивно). Формальними причинами можна вважати зниження позицій цих університетів у «проміжних рейтингах», які бралися до уваги під час «підсумкового підрахунку». Національний університет «Києво-Могилянська академія» втратив за показником середнього балу вступників на контракт, а також за активністю у базі Scopus. Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» продемонстрував зниження позицій у рейтингу «ТОП-200» та Scopus. Сумський державний університет різко здав позиції за показником середнього балу вступників на контракт.

Автори консолідованого рейтингу також розрахували та оприлюднили «тематичні рейтинги» – у залежності від спеціалізації закладів та окремо – географічного розташування. Тут також є чимало цікавинок.

Приміром, лідером рейтингу технічних університетів є Національний університет «Львівська політехніка», а не знаменитий КПІ. Щиро радію успіху «Львівської політехніки», яка впроваджує чимало справді інноваційних освітніх технологій. А от керівникам КПІ, на мій погляд, треба якнайскоріше виходити в режим роботи офлайн, а також підтримувати високу публікаційну активність.

Друге місце в рейтингу аграрних закладів цілком заслужено посів Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. З. Гжицького, який використовує в освітній діяльності обладнання та технології світового рівня.

Цікава ситуація в групі педагогічних закладів. Приємно вразили Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка (перше місце) та Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка (третє місце). Натомість друге місце Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова можна виправдати, мабуть, проведеною реорганізацією закладу, а також жорсткою столичною конкуренцією.

І останнє.

Консолідований рейтинг 2023 року показав, що в галузі вищої освіти (і в системі освіти в цілому) спостерігаються помітні позитивні тенденції – треба лише мати бажання їх помітити.

Позитивні тенденції – не випадковість.

Протягом останніх трьох років вищі органи держави ухвалили чимало якісних стратегічних документів, які визначають вектори розвитку національної освіти. Можу згадати Указ Президента України від 03.06.202 № 210/2020 «Про вдосконалення вищої освіти в Україні», Указ Президента України від 25.05.2020 № 195/2020 «Про національну стратегію розбудови безпечного і здорового освітнього середовища у новій українській школі», Указ Президента України від 30.03.2021 № 130/2021 «Про пріоритетні заходи щодо розвитку професійної (професійно-технічної) освіти», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 286-р «Про схвалення Стратегії розвитку вищої освіти України на 2022-2032 роки», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.12.2022 № 1163-р «Про схвалення Стратегії впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року та затвердження операційного плану заходів на 2022-2024 роки з її реалізації», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 174-р «Про затвердження плану заходів з реалізації Національної стратегії розбудови безпечного і здорового освітнього середовища у новій українській школі на 2023 рік» та багато-багато інших.

Зараз багато надій дехто покладає на «освітню громадськість», «освітніх експертів», «освітніх експерток», які мають розробити якісь чергові «візії» та «бачення».

На мій погляд, було б правильно спрямувати зусилля небайдужої громадськості не лише на «винахід велосипеда», а на реалізацію (виконання) тих завдань, які вже схвалили Президент та уряд. А саме: на широке впровадження, розвиток і популяризацію усіх позитивних напрацювань, якими цілком заслужено може похизуватися національна система освіти України. Система, яка виховує справжніх патріотів і якою справедливо захоплюються в усьому світі.  

P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.