Свідомі громадяни не потрібні, або Про упослідження історичної галузі

До роздумів на таку глобальну тему авторів підштовхнуло громадське обговорення проєкту змін до Типової освітньої програми для 5–9 класів (НУШ; наказ МОН від 19 лютого 2021 р. № 235).

Начебто непогана ініціатива була в проєкті – збільшити мінімальну кількість годин на вивчення громадянської та історичної галузі. В умовах російсько-української війни це цілком логічне та виправдане рішення. Але таке збільшення призвело до того, що громадянська та історична галузь виявилась самою упослідженою серед усіх інших освітніх галузей.

Що мається на увазі? Мінімальна кількість годин та максимальна кількість годин зрівнялися, а відтак заклади освіти взагалі не матимуть можливості відреагувати на регіональні виклики та у разі необхідності збільшити кількість годин на вивчення історії та громадянознавства.

Таким чином, громадянська та історична галузь виявилась єдиною, яка була позбавлена резерву годин. Такий особливий статус спонукав авторів глибше дослідити «Базовий навчальний план закладів загальної середньої освіти».

Одразу зауважимо, що є різні варіанти цього плану для різного типу закладів. За основу нашого аналізу візьмемо перший типовий приклад базового навчального плану із додатку 23 до Державного стандарту базової середньої освіти.

Нам довелося провести чимало обрахунків, якими ми не будемо надмірно обтяжувати текст нашої розвідки, але деякі цифри наведемо. Як не дивно, але статус упослідженої галузі чітко прослідковується в цифрах цього базового плану.

Приміром, громадянська та історична галузь має найменший резерв годин із співмірними за кількістю предметами інших галузей, а саме 210 годин. Такий саме резерв має галузь з одним навчальним предметом (інформатична), натомість історична галузь має щонайменше чотири предмети.

Галузі, які співмірні за кількістю предметів та обсягом змісту, щонайменше мають вдвічі більший мінімальний обсяг годин, наприклад: природнича галузь – 700, а громадянська та історична галузь – всього 280. Отже, природу, математику ми вивчаємо вдвічі більшим обсягом часу, ніж суспільство.

Дуже дивним виглядає контраст між, з одного боку, соціальною і здоров'язбережувальною галуззю та, з іншого – громадянською та історичною.

На курси про здоров'я, етику та підприємливість відводиться максимальна кількість годин 525, а на всію історію і громадянознавство – 490.

У жодному разі не ставимо під сумнів важливість виховання здорового та підприємливого молодого покоління, але ж цілком очевидною є неспівмірність змісту цих двох галузей та максимальної кількості годин на їх вивчення.

Уже не будемо наголошувати на нелогічності віднесення етики до цієї галузі. Постають запитання і про неоднозначність самої назви «соціальна». Цілком очевидно, що соціальна і здоров'язбережувальна галузь була розширена, судячи з усього, за рахунок громадянської та історичної.

Тепер пропонуємо проаналізувати базовий навчальний план під таким кутом зору: які галузі є фаворитами у кількості резерву годин?

Можна послідкувати, що особливий статус мають 4 галузі (наведемо їх у порядку від більшої кількості годин до меншої):

• мовно-література (595 годин);

• математична (420 годин);

• природнича (402,5 годин);

• соціальна та здоров'язбережувальна (350 годин).

Усі решта освітніх галузей у резерві часу не дотягують до трьох сотень годин. Цілком очевидно із цих даних зробити висновок, що саме цим галузям держава надає пріоритет в умовах війни.

Ми не сумніваємося в тому, що ці галузі слід посилювати у разі потреби. А як ми вирішуємо проблему із національною інтеграцією, історичною пам'яттю як основою для національної ідентичності?

Хотілось би нагадати, що зараз всі ми маємо можливість жити і працювати лише тому, що є кому захищати Україну. А захисники наявні наразі через те, що їх виховали в тому числі вчителі історії та прищепили їм загальнолюдські та національні цінності.

І як виглядає такий упосліджений статус громадянської та історичної галузі в контексті російсько-української війни? Це робиться для того, аби у майбутньому захисників не знайшлося?

У цьому контексті хотілося б процитувати Сергія Громенка: «Історія має значення, а війни виграють вчителі. Росіяни це розуміють. А ми?» Він застерігає, що поразка у битві за уми молоді рано чи пізно призведе до поразки на полі бою. Історія має безліч доказів істинності цього твердження.

Дуже важко пояснити таку недалекоглядність, адже у своїх дослідженнях ми неодноразово наголошували на важливості прищеплення національних цінностей. Історія та громадянознавство дозволяють це зробити якнайкраще.

Це передовсім ціннісні предмети, їх мета – трансляція загальнолюдських та національних цінностей. Саме завдяки тому, що українська школа виховала покоління національно свідомих громадян, ми боронимося агресії вже третій рік.

Не хочеться думати, що подібний упосліджений статус громадянська та історична галузь отримала свідомо. Сподіваємося, що це сталося через певні викривлення в сприйнятті (або, можливо, через інші мотиви, хто знає).

Адже не секрет, що погляд із Заходу країни, можливо, буде менш стурбованим щодо історичної освіти, натомість погляд із Запоріжжя із майже 80% окупованої території області якось більш стурбований. Ми тут більш чутливі до загроз «русского міра».

Отже, проведений аналіз «Базового навчального плану базової середньої освіти» дозволяє стверджувати, що громадянська та історична галузь невиправдано була обмежена у кількості годин. Адже аналогічні галузі за обсягом та кількістю предметів мають щонайменше вдвічі більший обсяг годин.

В умовах російсько-української війни та подолання наслідків російської пропаганди вкрай необхідним є приведення розподілу годин між освітніми галузями відповідно до пріоритетів держави.

Наразі наш пріоритет – це оборона, у тому числі від ідеологічної агресії з боку рф. Відтак обсяг годин на вивчення історії слід збільшити, бо цього потребує час – ми маємо вижити як нація.

У цьому контексті доречно згадати відомий вислів Вінстона Черчилля, який у прикладенні до наших реалій звучав би так: «Якщо ми в освіті нехтуємо тим, що робить нас українцями, тоді – за що ми воюємо?»

Сергій Терно, доктор педагогічних наук, професор кафедри давної і нової історії України та методики навчання історії, завідувач лабораторії модерної історії України та інноваційних освітніх технологій Запорізького національного університету.

Ольга Сирцова, кандидат історичних наук, доцент, в.о. завідувача кафедри філософії та суспільно-гуманітарних дисциплін Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.