Краще менше: типові помилки, що заважають ефективному надолуженню втрат

Джерело: Освіторія

Які помилки чатують на вчителів, які допомагають учням подолати освітні втрати? Які прості інструменти можна застосувати? Як без тестувань переконатися, що дитина поступово опановує матеріал і що говорить про це нейронаука? Про все це українським колегам розповідає директорка з питань професійної практики та інтернаціоналізації у Школі освіти Університету Лінкольна (Велика Британія) Хелен Чайлдерхаус. Ми записали головні тези експертки.

Як робити не треба — на власному досвіді

— У мене мурашки по шкірі, коли я думаю про те, яким складним може бути викладання в Україні під час війни: і для педагогів, і для школярів, — зізналася експертка. — Бо відбувається соціальний, ментальний, емоційний вплив ситуації. Але вчителі здатні творити дива… 

Та як чарівник у казці потребує чарівної палички, так і сучасний вчитель потребує набору інструментів із подолання освітніх втрат. 

Якщо завдання не захоплює вас і не викликає бажання долучитися, воно не захопить і дітей. 

Навчання — подорож від того, що учні не знають, до того, що знають. Якщо ми уявимо, що учні перебувають у подорожі, зможемо визначити, що вони мають знати на кожному з «контрольних пунктів», і тоді ефективно впроваджувати навчальні інструменти. Навчання в ситуації освітніх втрат може вимагати багатьох контрольних точок. Часом учням потрібно наздогнати великі масиви інформації. Такий величезний виклик для вчителя спонукає робити якомога більше, шукати різноманітні способи подання інформації, давати ще і ще завдання, додаткові консультації та дистанційні заняття, щосили поспішати. Саме так на початку вчиняла сама пані Чайлдерхаус. А потім усвідомила, що це найчастіше шкодить, а не допомагає.

Природне бажання дати дітям із прогалинами у знаннях геть усе, що знають інші учні, продемонструвати ті матеріали, які отримали однокласники, обговорити ті самі питання призводить до перевантаження. 

Ще один важливий момент — перевантаження самих учителів, що може призвести до професійного вигорання. Тож експертка радить використовувати просте правило: якщо завдання не захоплює вас і не викликає бажання долучитися, то це не захопить і дітей. Якщо вчитель у класі зранку не відчуває приємного хвилювання, то й в учня його не буде. А без мотивації подолати освітні втрати практично нереально. До того ж дитина, яка відстала від однокласників, почувається невпевнено, один раз вона уже не впоралася з матеріалом чи пропустила його, тож боїться нових поразок. Така дитина значно простіше за решту втрачає мотивацію. 

Подолання через призму нейронаук

Як учителю дізнатися, що дитина вже наздогнала матеріал? Комусь здається, що потрібно багато часу, комусь — багато виконаних вправ. Якщо учень правильно відповідає, він вже заглибився у матеріал чи автоматично повторює те, що осіло у пам’яті? Розібратися в цьому допоможуть нейронауки, які вивчають роботу пам’яті.

Когнітивне навантаження (когніція — мислення та усвідомлення понять) та пам’ять — важливі фактори, які треба враховувати.

Робоча пам’ять — це наша здатність запам’ятовувати інформацію або «тримати її в голові», роблячи щось із нею протягом короткого періоду часу.

Про неї можна думати як про «ментальний робочий простір». Він призначений переважно для роботи з тим, що ми бачимо та чуємо: з візуальною та вербальною інформацією. Такий простір нам потрібен, коли ми:

📌 виконуємо інструкції;

📌 виокремлюємо та запам’ятовуємо важливі частини усної інформації;

📌 усно розв’язуємо математичні завдання;

📌 переписуємо інформацію;

📌 усвідомлюємо та порівнюємо діаграми, графіки, малюнки.

Увага та короткострокова пам’ять важливі для навчання. Але основне — учні мають перекодувати те, що мають у короткостроковій пам’яті. Тобто осмислити та обробити інформацію, після чого вона відправляється на зберігання у довготривалу пам’ять. Навіть якщо якусь інформацію тривалий час не згадували, але до того в дитини був шанс попрактикуватися, «привласнити» її, зазвичай вона згадає, про що йдеться.

Усьому свій час і свій блок

Коли працюємо з учнями з освітніми втратами, важливо, щоб дитина була залучена, але не перевантажена. Якщо робоча пам’ять перевантажена, інформація не кодується і не надходить до довгострокової пам’яті. Бо занадто багато роботи із сортування даних. Відтак багато інформації, яку ми хочемо дати дітям, втрачається. Якщо діти отримують більше інформації, ніж вони можуть обробити, це може призвести до демотивації, стресу, поганої концентрації уваги та зниження рівня участі.

Типовою є помилка вчителів: «забовтувати» головне. Інструкції мають звучати чітко. Здається, це необхідна підтримка, якщо я кажу учневі: «Який ти молодець! Впевнена, що ти з усіма завданнями впораєшся. А тепер поклади ручку на парту». Але для тих дітей, e яких є проблеми з робочою пам’яттю, це додаткове навантаження, і вони розгублені. Варто вилучити dсі необов’язкові слова. Інструкції мають бути лаконічними та конкретними. Якщо потрібно дати підтримку, вона має йти окремим блоком. Наприклад, можна виділити час на те, щоб дізнатися, який у кожного настрій та сказати слова заохочення. Потім повідомляємо, що почалася робота. «Працюємо. Покладемо ручки на парти».

Як покращити когнітивну складність?

Маємо враховувати такий показник: когнітивна складність — це рівень когнітивної активності, необхідний для виконання завдання. Цей показник стосується і питань учителя, і завдань. Щоб досягти ефективного рівня когнітивного навантаження, вчитель повинен ставити правильні запитання. Це відкриті запитання, які запрошують дітей пояснити своє мислення, описати свій процес, або критикувати ідеї інших людей. Хороші запитання залучають учнів до осмислення ідей. Не підходять закриті запитання, які зосереджуються на правильних відповідях. «Як ви досягли цієї відповіді?» Якщо учень може пояснити, ця інформація — у довгостроковій пам’яті. Досягти цього можна достатньою для конкретної дитини практикою. Якщо вона знову й знову повторювала певні дії, засвоїла вже цей шлях, тоді вона здатна поглянути на нього в цілому, описати його.

Кілька слів стосовно завдань. Завчити вірш напам’ять або вивчити правило — такі завдання перебувають на низькому рівні когнітивної активності. А ось завдання, яке вимагає встановити зв’язки між ідеями в новий спосіб, є завданням з високим рівнем складності. Дослідження показали, що завдання з високим когнітивним навантаженням допомагають перевести інформацію до довгострокової пам’яті. Тоді можна тривалий час не повторювати якусь тему, дитина легко згадує, про що йдеться. Зазвичай в учня найперше в пам’яті спливають не сторінки підручника, не голос учителя або відео, а власна практика. Завдання, тренажери, проєкти в реальному житті. Досить нагадати: «Пам’ятаєш, як ти робив тоді?»

Приклад. Як змінити ефективність завдання? Візьмемо завдання з математики з низькою когнітивною складністю. «В автобусі на першому поверсі — 10 людей, на другому — 9. Скільки пасажирів разом?» Додавання, яке учні зроблять майже на автопілоті, єдине, що вимагається для отримання відповіді. 

Завдання з високою когнітивною складністю буде таким: «В автобусі 19 людей. По скільки пасажирів може бути на кожному з двох поверхів?» Скільки варіантів учень назве? Обов’язково слід запитати, а чому не може бути 10 і 10? Звідки він це знає? На що спирається? Якщо учень може пояснити хід міркувань, а ще й згадає термін «склад числа», він здатен вільно використовувати знання та навички.

Стратегії, які дають змогу контролювати рівень навантаження

1. Розбивати інформацію на частини. Це скорочення довгих ланцюжків інформації, які може бути важко запам’ятати, на коротші та зручніші для сприйняття фрагменти. Навіть процес знаходження відповіді можна розбити на кілька етапів. Учні за один раз проходитимуть один крок. Спочатку їм корисно осмислювати те, що зробили, перш ніж переходити до наступного.

2. Дозволяти учням контролювати темп, у якому вони працюють. Хоча хочеться допомогти наздогнати, це не означає, що треба поспішати. Деякі педагоги вважають за потрібне, аби учні з освітніми втратами постійно проходили діагностичні тести, щоб перевіряти їхній поступ. Але все це не дасть результатів, якщо є перевантаження. А ось допомагають учням питання на кшталт: «Ви знаєте, що робити далі? Чому саме це? Як це дасть відповідь на запитання?» Це дає їм змогу розбити на кроки власну роботу. А вже кожен крок вони мають опанувати в природному для них темпі. 

3. Уникати використання непотрібного контенту: відео, графіки, музики, історій, розповідей, оскільки це може відволікати увагу, особливо якщо діти не знайомі з контентом. Здавалося б, це підвищує зацікавленість. Але є учні, яких дратує музика чи відео, коли вони працюють над якимось завданням. Або ті, які зосередяться лише на другорядних елементах заняття, послухають музику, але не зрозуміють суті теми. Якщо учням цікаве саме завдання, їм не потрібен ніякий інший «декор» і вони не нудьгуватимуть.

4. Розміщувати відповідний текст поруч із графікою для полегшення сприйняття. Коли надається зворотний зв’язок, він має бути представлений поруч із роботами учнів.

Інструменти, які дають змогу просуватися покроково

А. Таксономія Блума

Її розробив у 1956 році американський психолог Бенджамін Блум. Це система, у якій цілі навчання виражені через шість елементів засвоєння. Що вищий рівень у дитини, то глибше опановано матеріал.

Даємо завдання різних рівнів учневі та бачимо, із чим він може впоратися, на якому рівні перебуває. Дитина, яка здатна грамотно оцінювати роботу однокласника, ближча до закриття прогалини в матеріалі, ніж та, яка швидко згадує потрібний закон чи перелічує певні ознаки, подані в підручнику. 

В. Скалффолдинг

Про цей метод «Освіторія» вже детально розповідала тут. Важливо правильно визначити зону розвитку та допомогти дитині вийти із зони комфорту. Робимо це за принципом: «Я роблю — ми робимо — ти робиш». На першому етапі про передання інформації ще не йдеться. Але на третьому етапі самостійна практика дає змогу засвоїти матеріал та закріпити в довготерміновій пам’яті.

С. Орієнтуємося на піраміду Маслоу

Спочатку дитина має задовольнити фізіологічні потреби, потім соціальні (у приналежності, повазі), і лише потім — у самореалізації (когнітивні, естетичні). Здавалося б, українські учні переважно ситі та в теплі. Що заважає навчанню? Потреба в безпеці є однією з базових.

Під час війни не всі учні та не завжди почуваються в безпеці. Така тривога не дає прагнути чогось з вершини піраміди Маслоу. Можуть бути ще й додаткові фактори стресу: вчитель кричить, критикує, можна отримати погані оцінки, заведена конкуренція між учнями, яку дитина з освітніми втратами програє. У такому разі учень просто «морозиться», завмирає або розважає себе чимось стороннім, бешкетує. Для ситуації, коли в багатьох дітей не задоволені базові потреби, підходить метод плекання. При цьому вчителі мають приділяти увагу створенню максимально безпечного середовища, у якому дитина дійсно може навчатися. Застосовують конструктивістський підхід: на першому місці — заповнення прогалин та побудова на попередньому досвіді.

Принципи «плекання»

(якщо не задоволені базові потреби):

1. Навчання дітей сприймається як складова розвитку.

2. Класна кімната стає безпечною базою.

3. Важливість виховання для розвитку самооцінки. Допомагає позитивний зворотний зв’язок. На кожному новому кроці фіксуємо, чого дитина вже досягла, що вміє.

4. Мова є життєво важливим засобом спілкування. Вчитель активно виводить дитину на спілкування, на усвідомлення своїх переживань та потреб.

5. Будь-яка поведінка — це комунікація. Діти, які пережили травматичний досвід, часто поводять себе у проблемний спосіб. Важливо усвідомлювати, що вони не хочуть ускладнювати життя вчителям чи батькам, а підсвідомо діляться тим, як їм погано. Це пошук допомоги.

6. Важливість перехідного періоду в житті дітей. Коли в житті батьків, усієї країни чимало змін, це додає дітям розгубленості. Немає звичних шкільних свят, раптом скасовуються заняття через повітряну тривогу, тобто багато невизначеності в житті. У тих, хто втратив домівку або переїхав на нове місце проживання, ще більше нестабільності (не кажучи вже про дітей, які переживають горювання за втраченими близькими).

І знову про мотивацію

Доведеться оновити індивідуально мотивацію кожного учня. Інакше не вийде. І хоча про це нині дуже багато говорять, стомлені вчителі часом сподіваються, що якось дитина захоче навчатися без додаткових зусиль замотивувати її. Або ж що це зроблять батьки. Цікаві заняття або спільні розмови з класом про необхідність освіти самі по собі не працюють. 

Ключові моменти для підтримки мотивації:

1. Спорідненість. Завдання повинно розглядатися як цінність. Якщо ще не для себе, то хоча б для інших людей.

2. Зв’язки. Учень має відчувати зв’язок з людьми, які цінують завдання.

3. Приналежність. Учень має відчувати, що його поважають та піклуються про нього.

4. Компетентність. Дитина має відчувати, що вона володіє навичками й знаннями для виконання завдання.

5. Автономність. Учень має розуміти цінність завдання. Якщо наполегливо підбирати ключик, шанс отримають навіть ті учні, які самі ніколи б не змогли подолати освітні втрати.