Робота в підпіллі та малювання портретів: що ми знаємо про Івана Багряного

Ми знаємо його як автора «Тигроловів», викривача злочинів радянської влади закордонній аудиторії та політв’язня. Нині ж пропонуємо дізнатися маловідомі факти з життя Івана Багряного. Гайда читати!

Був літературним активістом

Іван Багряний разом із Валер’яном Підмогильним, Євгеном Плужником, Борисом Антоненком-Давидовичем та іншими входив до київської літературної організації «МАРС» — «Майстерні революційного слова». Учасники спільноти відстоювали незалежність літератури від офіційної політики партії.

Твори Багряного мали чітку проукраїнську позицію. Його поему «Ave Maria» заборонили репресивні радянські структури. А через зміст історичного роману «Скелька» його навіть звинуватили в контрреволюційній агітації.

У своїх творах Іван Багряний відображав дійсність життя комуністичного світу. Зокрема, його роман «Сад Гетсиманський» відкриває читачеві злочини гулагівців, а в основі сюжету — сфальсифікована слідча справа проти автора. Багряний оповідає, як жорстокими методами майже два роки начальник НКВС Охтирського району Харківської губернії добивався у нього зізнання у створенні антирадянської організації. У романі «роль» Багряного має син сільського коваля Андрій Чумак. А прізвища всіх працівників НКВС і тюремної адміністрації письменник зумисно залишив незмінними.

Мав зв’язки з ОУН та УПА

Під час німецької окупації 1940-х Багряний перебував у рідній Охтирці, що на Сумщині. Тоді там з’являються перші похідні групи Організації українських націоналістів (ОУН). За спогадами одного з членів ОУН(м), Іван Багряний доєднався до відділу постачання організації в Охтирці.

Пізніше письменник долучився до редакції газети районної управи ОУН «Голос Охтирщини» як позаштатний ілюстратор та дописувач. А товариш Багряного Василь Гришко переповідав, що Багряний під час війни контактував із західними націоналістами, спочатку — з мельниківцями, а потім і до кінця війни — з бандерівцями.

У 1943 році Іван Багряний приїздить до Львова, де відновлює зв’язки з бандерівцями. Йому, проте, хотілося підтримувати їх не лише інформаційно, а й потрапити на місця дислокації підпілля у лісах. Після завершення роботи над «Тигроловами» у грудні 1943 року йому це вдалося. Автор писав: «Поки моя книга робила початкові кроки, так би мовити, здобувала собі якесь місце на світі білому, я встиг з’їздити з транспортом медикаментів на Волинь, в УПА».

Малював книжкові ілюстрації

Іван ріс у ремісничій родині. Його батько був муляром, а мати — майстринею килимів, які створювала за власними ескізами. Тож хлопець з дитинства бачив, як можна працювати з різними формами та фактурами.

Першу свою карикатуру — на ній він зобразив Сталіна — Багряний намалював у часи студентства у Київському художньому інституті. Опісля малював політичні плакати та карикатури під час роботи у відділі пропаганди УПА, а ще пізніше — в еміграції.

За студентства Багряний заробляв, малюючи портрети, а ще задекорував нові будинки батька та брата. Після арешту Багряного більшість його робіт зникли, проте деякі портрети односельців та ілюстрації до творів Шевченка вдалося зберегти донині.

Іван Багряний малював ілюстрації до своїх книг, газетні плакати чи карикатури. Наприклад, проілюстрував збірку «Чорні силуети», казку «Про лелек та Павлика-мандрівника», дитячу книжку «Телефон». А для Харківського й Охтирського театрів навіть створював декорації.

Прагнув об’єднати українське суспільство

Для Багряного було важливо «об’єднати всю різномовну і різнорідну масу населення України в єдину українську цілість». Він уважав, що політика радянської влади спрямована на те, щоб роз’єднати село та місто й тотально зросійщити останнє. Іван Багряний закликав: «Ми мусимо протиставити російській політиці... політиці роз’єднання — політику зв’язування, об’єднання, злиття в єдину цілість, бо ця єдність всіх елементів українського суспільства нам потрібна конче, як найважливіша передумова в боротьбі з могутнім ворогом. Щоб об’єднати всі соціальні й національні елементи українського народу в єдину націю, щоб щільно поєднати місто з селом, мусимо написати на своєму щиті великий девіз не расового, а територіального патріотизму».