Василь Симоненко: яку Україну поет ненавидів, а якою жив і дихав?

Джерело: "Освіторія. Медіа"

8 січня 2023 року поету-шістдесятнику Василю Симоненку виповнилося б 88 років. Як цікаво подати учням початкової школи його казки? Які відомі музичні гурти створили композиції на його слова? Які в автора були псевдоніми та що вони означають? Палкі та завжди сучасні рядки Василя Симоненка про любов до Батьківщини знають майже всі, а ось про ненависть до якої України поет сказав в одному з віршів? Зібрали 15 цікавих фактів про Симоненка.

1. Поет демонстрував виняткові здібності та наполегливість. Наприклад, уже з шостого класу йому доводилося щодня долати аж 18 км пішки дорогою до школи та з неї додому. 

2. Усе свідчило про те, що Василь міг досягти виняткового успіху за радянських часів, якби прагнув підлаштовуватися та йшов, так би мовити, за лінією партії. Наприклад, чи легко вступити до Київського національного університету імені Тараса Шевченка? А якщо йдеться про таку популярну спеціальність, як журналістика? Так само непросто це було й у 1952 році, коли заклад вищої освіти ще називався Київський університет. А тепер помножте складність на те, що вступник є випускником звичайної сільської школи. Шанси на вступ були низькі, але поет пройшов з першого разу. 

3. Симоненко працював журналістом, але не так багато правди міг донести зі сторінок видань, які проходили жорстку цензуру. Поезія, самвидавна література були для нього ковтком волі, простором щирості, справжнім життям. Із 1960 року він став учасником Клубу творчої молоді разом з Ліною Костенко, Іваном Драчем, Миколою Вінграновським, Василем Стусом, Євгеном Сверстюком. Молоді та натхненні літератори ставили за мету розбудову оновленої України. 

Коли крізь розпач випнуться надії

І загудуть на вітрі степовім,

Я тоді твоїм ім’ям радію

І сумую іменем твоїм.

Коли грозує далеч небокрая

У передгроззі дикім і німім,

Я твоїм ім’ям благословляю,

Проклинаю іменем твоїм.

Коли мечами злоба небо крає

І крушить твою вроду вікову,

Я тоді з твоїм ім’ям вмираю

І в твоєму імені живу!

4. «Що найбільше болить? Нещирість друзів». Так відчував Василь Симоненко. Послухати його живий голос і те, що він розповідав про себе, можна ось тут. 

5. Автор мав чимало псевдонімів: Симон, С. Василенко,  В. Щербань, В. Левада, В. Миколайчук. Перші два створені варіаціями імені та прізвища, це зрозуміло. Щербань — дівоче прізвище матері поета. Дід Федір став маленькому Василькові за батька, адже той пішов із сім’ї, коли хлопчик був зовсім маленьким. Дідусь присвятив багато часу та сил вихованню онука. Родичі поета видали «Літопис Щербанівського роду, роду Василя Симоненка», де розповідається про сім поколінь його пращурів. Із цієї книги відомо, що породичалися кілька родів козаків. Ця козацька вдача, смілива та чесна, відчувається у віршах та вчинках Василя Симоненка. 

6. Поет-бунтар входив до комісії з пошуку місць масових поховань жертв катівень НКВС. У 1962 році разом з однодумцями він знайшов поховання розстріляних НКВСівцями на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях і в Биківні. Вже одне це викликало підозру влади стосовно неблагонадійності поета. 

7. Василь Симоненко неодноразово дуже красиво зізнавався у віршах у любові до України. Наприклад, називав її гордою й вродливою мамою.

Задивляюсь у твої зіниці

Голубі й тривожні, ніби рань.

Крешуть з них червоні блискавиці

Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік…

Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір’ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадують про тебе,

Дні занадто куці та малі,

Ще не всі чорти живуть на небі,

Ходить їх до біса на землі.

Бачиш, з ними щогодини б’юся,

Чуєш — битви споконвічний грюк!

Як же я без друзів обійдуся,

Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова…

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

Ради тебе перли в душу сію,

Ради тебе мислю і творю…

Хай мовчать Америки й росії,

Коли я з тобою говорю.

Хай палають хмари бурякові,

Хай сичать образи — все одно

Я проллюся крапелькою крові

На твоє священне знамено.

Але писав він і про те, як ненавидить «шароварну» Україну, не реальну, а таку, якою вона виступає у російській ідеології в образі меншого брата.

В букварях ти наряджена і заспідничена,

Поворозками зв’язана, ледве жива,

На обличчі тремтить в тебе радість позичена,

На губах скам’яніли казенні слова.

Україно! Тебе я терпіти не можу,

Я тебе ненавиджу чуттями всіма,

Коли ти примітивна й на лубок схожа,

Коли думки на лобі у тебе нема.

Я люблю тебе іншу — коли ти бунтуєш,

Коли гнівом під кручі клекоче Дніпро,

Коли думаєш ти, коли бачиш і чуєш,

І несеш од криниці вагоме відро.

Ти здави моє серце своїми руками

І угледиш, що в ньому немає води.

Не сиди в пелюшках над чужими віками,

Але гордо крізь смерть до безсмертя іди!

8. Василя Симоненка мало друкували, але він був досить відомим серед освічених українців, попри молодий вік. За життя у нього вийшли друком лише казка «Цар Плаксій та Лоскотон» і збірка поезій «Тиша і грім».  Але ось свідчення того, що думали про 28-річного поета. У Спілці письменників 8 січня 1963 року влаштували обговорення поезій Вінграновського і Симоненка. Як відомо зі стенограми, ось що сказав про нього поет і вчитель української мови та літератури Микола Сом:

— Твори Симоненка — це історія мого життя, це життя українського народу. Симоненко — це справді національний поет…

За кілька місяців молодий автор помер. Його заарештували під надуманим приводом та жорстоко побили міліціонери, що обернулося для Василя Симоненка раком нирок. Є чимало свідчень того, що все це не було випадковістю. За сатиричні вірші поета намагалися залякати, або й ліквідувати. 

9. Ось як підсумував усе, що сталося, поет Іван Дробний:

Василеві Симоненкові 

Від болю в рамці зойкнула газета —

І попрощались каро з-під повік

Печальні очі мудрого поета

У молодий, у лермонтовський вік.

Його талант з вершечку лиш зажеврів,

Обпікши пельку сталінській брехні.

А скільки ледь зароджених шедеврів

Схололо на вулканній глибині!

То з ляку їх гулагівські горили

В міліції паліччям усмирили

На станції, що імені Шевченка,

В свої лабети взявши Симоненка.

Вони б те саме скоїли й Шевченку,

Якби той жив, — не тільки Симоненку.

Тепленького спровадили додому,

Щоб більше вже — ні блискавки, ні грому…

Дарма, кати! У ваше тім’я й дім

Б’ють Василеві блискавка і грім.

Он шерсть димить — кружля смердючий пил.

«Життя не наліза на ваш копил»!

Все вище час його підносить хвилю

Над буднями житейської ріки…

Ти мало встиг, та те, що встиг, Василю,

Не на роки нам буде — на віки.

10. Не лише друзі асоціювали поета з громом, громобоєм, а й він сам себе у таких життєствердних рядках:

Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре!

Здрастуй, свіжосте нив!

Я воскрес, щоб із вами жити

Під шаленством весняних злив.

Хай заляжеться тиша навколо,

Й знову стану, як ви, німим,

Але в серці моїм ніколи

Не замовкне весняний грім.

11. У 1965 році лірику Василя Симоненка намагалися посмертно висунути на присудження Державної премії України імені Тараса Шевченка. Але марно. Цю нагороду поет отримав лише в незалежній Україні, у 1995 році. 

12. Онука Василя Симоненка — Мирослава, журналістка та лінгвістка, живе в Канаді. Вона збирає фінанси на підтримку ЗСУ та допомагає особисто, про що відомо, зокрема, із соцмереж. Онука поета відправила десятки тисяч місцевої валюти на підтримку України з початку війни. Правнук Гордій Симоненко — ще підліток, ходить до школи. 

13. Більше цікавих додаткових матеріалів для уроків про Василя Симоненка можна знайти в проєкті «Українська література в коміксах» за посиланням. 

14. Діти в початковій школі знайомляться з казками Василя Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотон» і «Подорож у Країну Навпаки». Зацікавити учнів можуть аудіоказки (наприклад, ця), мультфільм (посилання тут) або ж вистава, що поставлена їхніми ровесниками. Це виступ акторської студії «Міміка» у Нідерландах, де залучені діти з різних регіонів України, які через війну вимушено опинилися за кордоном. 

15. Підлітки матимуть змогу інакше поглянути на вірші Василя Симоненка, якщо почують ті, що покладені на музику. Особливо якщо їх виконують відомі гурти. Наприклад, пісню «Не моя» виконує KOZAK System. Закарпатський рок-гурт «Rock-H» виконує «Вона прийшла». А ось один з найвідоміших віршів поета «Лебеді материнства» цікаво послухати у виконанні солісток Львівської національної опери, які заспівали її на знак підтримки захисників та захисниць України.