Що не так із Службою освітньої безпеки? Думка батьків

Нещодавно медіа “НУШ” оприлюднило відповіді МОН та МВС на запитання щодо Служби освітньої безпеки (СОБ).

На цю публікацію вже відреагувала директорка школи Оксана Проскура, яка висловила здивування деякими особливостями цього механізму. Сьогодні ми надаємо можливість висловитися представникам батьківської спільноти.

Слово – Олені Парфьоновій, юристці, голові громадської організації “БатькиSOS”

На перший погляд, ми всі мали б радіти появі цієї служби у штаті школи, адже поліцейський мав би стати гарантом безпечного освітнього середовища та партнером для дітей, батьків та освітян. Але з перших відповідей стає зрозумілим, що вся концепція новоствореної служби “будується на принципах довіри та партнерства, щоб разом сприяти безпеці у школі”.

Особисто мені ідея створення служби імпонує, але реалізація її потребує чітких, конкретних нормативно-правових актів, а не роз’яснень двох відомств через пів року реалізації. Бо відповіді МОН та МВС здивували і обурили батьківську спільноту. Тим більше, що після цих відповідей запитань стало ще більше.

Що турбує освітян і дивує батьків – відсутність конкретно виписаних правил взаємодії педагогічного колективу, адміністрації закладу та цієї служби освітньої безпеки. Фактично, відповіді – це переказ інструкції з організації роботи підрозділів Національної поліції України із забезпечення безпечного освітнього середовища в закладах загальної середньої освіти, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 01 жовтня 2024 року № 663, зокрема щодо відповідальності офіцера служби освітньої безпеки.

Стає зрозумілим, що взаємодія директора школи та офіцера СОБ – це жест “доброї волі”, адже чітко зазначено, що “введення поліцейського до штату закладу освіти за сумісництвом не передбачено”, “інспектор СОБ не підпорядковується директору школи”, “інспектору не потрібно звітувати про свою роботу керівнику ЗЗСО за формальними процедурами”.

У тексті відповідей постійно мерехтить “співпраця”, проте жодного нормативно-правового обґрунтування міри та межі цієї співпраці не визначено. Погодження призначення конкретного офіцера поліції директором закладу також не передбачено. Важливо враховувати, що вся відповідальність за все, що відбувається у школі, покладена законом саме на керівника закладу освіти. Але виникає дивна ситуація, коли у школі з’являється одиниця трудового персоналу, яка не підпорядковується, не звітує директору школи, а “взаємодія директора школи та інспектора будується на принципах довіри та партнерства, щоб разом сприяти безпеці у школі”. Дивні формулювання, проте все це можна виправити у спільному наказі МОН та МВС, якщо на це є політична воля і всі питання підпорядкування та типових штатних нормативів узгоджені.

Питання відповідальності за вихід учнів за територію школи покладено на керівника закладу та працівників школи, проте жодної відповідальності не несе офіцер служби освітньої безпеки – така відповідь обох відомств. І це питання мало б бути урегульоване двома відомствами, адже правами офіцерів новоствореної служби наділили, партнерство та принципи довіри прописали, а відповідальність залишилась на освітянах.

Що турбує батьків і дивує освітян: питання булінгу і відповідь двох відомств, де зазначається, що офіцер СОБ може приймати заяви учасників освітнього процесу щодо можливого булінгу безпосередньо у приміщенні школи, або допомагати у складанні заяв щодо можливого булінгу. Проте у вищезазначеній інструкції, у розділі II. “Порядок дій поліцейських у ході забезпечення безпечного освітнього середовища в ЗЗСО” серед 7 пунктів про те, що поліцейські в межах компетенції: 2) уживають заходів щодо запобігання та протидії булінгу (цькуванню) учасників освітнього процесу шляхом:

✔ надання пропозиції до щорічного плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) у ЗЗСО, та участі в його виконанні в межах компетенції;

✔ участі в засіданнях комісій з розгляду випадків булінгу (цькування) та вжиття спільних заходів згідно із законодавством (у разі залучення);

✔ інформування учасників освітнього процесу стосовно правових наслідків учинення булінгу (цькування), надання роз’яснень щодо дій у разі виявлення ознак його учинення, інформування потерпілих осіб про їхні права, заходи і соціальні послуги, якими вони можуть скористатися;

✔ виявлення фактів учинення булінгу (цькування) та забезпечення своєчасного реагування на них у встановленому законодавством порядку;

✔ взаємодії з іншими суб’єктами реагування в разі випадку булінгу (цькування) відповідно до Порядку реагування на випадки булінгу (цькування), затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України 28 грудня 2019 року № 1

Тому давайте не будемо вводити в оману спільноту батьків і скажемо чесно – приймати заяви щодо булінгу в інструкції не прописано, тому взяти вони її можуть, а що буде далі з цією заявою – невідомо. Під час розгляду у суді відповіді МОН та МВС, які опубліковані медіа “НУШ”, можуть не стати належним доказом, проте інструкція буде нормативно-правовим документом, на підставі якого діє офіцер служби. Тому потрібні конкретні зміни у наказі МОН про порядок реагування на випадки булінгу (цькування), затверджений наказом Міністерства освіти і науки України 28 грудня 2019 року № 1646, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 03 лютого 2020 року за № 111/34394 та вищезгадану інструкцію з організації роботи.

І “вишенька на тортику” – це відповідь на питання “як офіцер СОБ має комунікувати з батьками?” Наприклад, мама повідомляє про те, що з неї в школі вимагають гроші. На що він уповноважений? Чи має сприяти офіцер СОБ у протидії поборам з батьків?

Із відповіді стає очевидним, що нічого не може зробити офіцер поліції, якщо стане свідком вимагання грошей на зборах батьків, наприклад, на облаштування кабінету офіцера поліції, адже ці витрати покладені на місцевий бюджет, а бюджети громад, як відомо, дуже різні. Все, що відповіли МОН та МВС, це – “він (офіцер поліції) може зареєструвати заяву батьків про вимагання коштів або зреагувати, якщо стане свідком таких дій”, – от тільки не передбачено інструкцією з організації роботи складання адмінпротоколів чи реєстрація заяв.

Отже, сподіваюсь, що критичні зауваження спільноти батьків і освітян будуть сприйняті як пропозиції до внесення змін, адже якщо експеримент зі службою розглядати на довгу перспективу – ми маємо діяти в інтересах всіх учасників освітнього процесу і залучати до широкого обговорення всіх, хто щоденно створює ті самі безпечні умови перебування дітей у школах.

Олена Парфьонова, юристка, голова ГО “БатькиSOS”